Вшанування пам'яті Юрія Гуци-Венеліна

Юрій Іванович Гуца – Венелін – український історик, філолог, етнограф, фольклорист та медик. Один з основоположників слов'янознавства в Україні та Російській імперії.
Народився 22 квітня 1802 року в с. Тибава (нині Свалявського району Закарпатської області) в сімї священника Гуци. Він закінчив Ужгородську гімназію, навчався в Ужгородській духовній семінарії, в Сатмарському. А в 1822-1823 роках, навчаючись у Львівському університеті, 19-річний юнак з головою поринув у архіви міста Львова, опрацьовуючи джерела з давньої історії слов`ян. Його виписки з тих часів завдяки старанням двоюрідного брата Івана Молнара збереглися досі. Саме на основі джерел Ю. Гуца задумує по-новому осмислити усталені положення у тогочасній історичній науці.
Весною 1823 року під новим прізвищем Венелович-Венілін він разом із двоюрідним братом Іваном Молнаром вирушив спочатку в Чернівці, а потім через кордон в Кишинів. Генерал-губернатор І. Ізнов доброзичливо прийняв їх, надавши їм обом роботу Юрія Венеліна призначив учителем арифметики, а Молнара – учителем латинської мови.
Протягом дворічного перебування в Кишеневі Юрій Іванович вивчав побут, звичаї болгарських колоністів, робив виписки з праць грецьких і римських істориків та середньовічних літописів, студіював вітчизняну і зарубіжну історіографію.
У пошуках сприятливих умов для розгортання наукових досліджень Ю. Венелін обрав єдино правильний шлях – на Схід. Влітку 1825 році він прибув у Москву. Зустрівся із своїм земляком Іваном Орлаєм і за його порадою вступив на медичний факультет Московського університету. Паралельно він займається давньою історією слов`ян і, у 1829 році одночасно із закінченням педфаку, видав працю з історії болгарського народу “Древние и нынешние болгаре в политическом, народописном, историческом и религиозном их отношении к Россиянам”. Своїми неординарними висновками, сміливими судженнями Ю. Венелін привернув до себе як до історика увагу відомих учених. Вони доброзичливо поставилися до нього. Першорядну роль в утвердженні в науковому світі імені молодого закарпатоукраїнця відіграв М. Погодін. Саме цей учений допоміг у виданні праці Юрія Івановича Венеліна.
Про саму книгу і її автора М. Погодін у своєму щоденнику записав: “Читав Венеліна про болгар. Славна буде людина!”. Запримітивши неабиякі здібності Ю. Венеліна, редакція журналу “Московский вест ник” запросила його до роботи у відділі критики.
Заслуга Ю. І. Венеліна як вченого-славіста в тому, що він обґрунтував ідею автохтон ості східного слов`янства, історію походження східнослов`янської держави – Київської Русі.
Слідом за М. Ломоносовим він піддав гострій критиці норманську теорію походження давньослов’янської держави, виступив проти дворянсько – монархічної концепції, що панувала в історичній науці кінця XVIII – початку XIX ст. Це об`єктивно визначали і його противники, захисники консервативного напрямку в тогочасній історіографії. Та незважаючи на неоднозначну оцінку праці Ю. Венеліна, головне полягало в тому, що на нього було звернуто пильну увагу представників громадськості і наукових кіл. Він почав утверджуватися як вчений-історик.
Із квітня 1830 року до жовтня 1831 року Ю. Венелін жив і працював не тільки в Болгарії, а й у Молдавії, Валахії. Повернувся до Москви в 1833 році був обраний дійсним членом Московського товариства історії і старожитностей російських.
У 1835 році виходить його праця “О характере народних песен у слав`ян Задунайський”. Незабаром у журналі “Московський наблюдатель” а потім і окремим виданням вийшла праця “О зародыше новой болгарской литературы”. Вона із захопленням була як у Росії, так і в Болгарії.
Наукову цінність являє собою книга “Влахо-Болгарские Дако-славянские грамоты, собранные и обьсненные Ю. Венелиным летом 1835 г.”, яка вміщує 66 грамот і 20 знімків літературних пам`яток болгарського народу XIII-XIV ст. Вона слугувала джерелом не для одного дослідника історії Болгарії. Не втратила вона свого значення як історична і літературна пам`ятка і сьогодні.
Посиленно Юрій Іванович Гуца-Венелін працює над підготовкою до друку інших праць. Та, на жаль, це устремління обірвалося у розквіті творчих сил - на 37-му році життя 26 березня 1839 року.
В середині XIX ст. прізвище Венеліна стає настільки популярним, що його і досі використовують в Болгарії як власне ім'я, з наголосом на останньому складі.

На могилі Ю. Гуци (Вєнєліна) у Даниловому монастирі в Москві болгари встановили пам'ятник з написом: “Він перший нагадав світові про забуте, але колись славне й могутнє плем'я болгар і палко бажав бачити його відродження”.

Венеліну споруджено пам'ятник в Софії. На початку ХХ століття в Одесі стояв пам'ятник Ю. Гуці.